Детальніше
Дата публікації: 02.05.2024
Навчаюсь на третьому курсі Державного університету економіки і технологій. Спеціалізуюсь на договірному, господарському та корпоративнмоу праві, зокрема, надаю консультації та пишу фахові статті.
Поняття "недопустимість доказу" в кримінальному провадженні вказує на те, що певний доказ не може бути використаний для підтвердження обвинувачення або прийняття рішення судом через певні законні обмеження чи порушення процесуальних прав осіб. Ухвалення рішення про недопустимість доказу є важливим моментом для забезпечення справедливого та законного судочинства. Це дозволяє запобігти зловживанням та порушенням прав осіб, що стоять перед обвинуваченням. Кожен доказ, що збирається протягом досудового розслідування повинен відповідати ознакам нележності, допустимості, достовірності, а в сукупності достатності. Допустимість доказу є невідємною складовою і в процесі перевірки та оцінки доказів обов'язково варто звернути увагу на певні критерії, які допоможуть встановити допустимість отриманого доказу, а саме:
Джерело отримання: Допустимим буде вважатись той доказ, який був отриманий із джерел, перелік яких передбачається законодавством. Так, відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК джерелом доказів є: показання (свідків, підозрюваного, обвинуваченого та ін.), речові докази, висновки експертів та документи.
Належність до предмета доказування: КПК встановлює перелік обставин, які підлягають доказуванню, тобто предмет є вже чітко окресленим і уповноважені суб'єкти повинні збирати докази відповідно до нього. Зокрема серед них є: подія правопорушення та всі її ознаки (час, місце, спосіб та ін.), вина її форма, мотив та мета, обставини, що впливають на тяжкість вчиненого правопорушення, тобто пом'якшуючі або ж обтяжуючі обставини, а також обставини, які є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності та ін.
Отримання уповноваженим суб ‘єктом: Допустимим буде вважатись тільки той доказ, що був отриманий уповноваженим на те учасником кримінального провадження. Згідно із ст. 92 КПК обов’язок доказування лежить на стороні обвинувачення (слідчому , прокуророві). Разом з цим, збирання доказів може здійснюватись і стороною захисту, потерпілим, представником юридичної особи.
Спосіб отримання: Встановлюючи наявність такої обов'язковї ознаки доказу як допустимість необхідно звернути увагу на те, яким способом він був отриманий уповноваженим суб'єктом. Зокрема, відповідно до ст. 93 КПК одним із етапів доказування в кримінальному провадженні, а саме збирання доказів, реалізується стороною обвинувачення шляхом проведення слідчих дій, або ж НСРД, витребування, чи отримання. Відповідно допустимими є тільки ті докази, які були отримані шляхом реалізації виключно передбачених КПК шляхів.
Дотримання процедури зібрання: Якщо ж уповноважений суб'єкт все ж дотримується встановлених у статті шляхів зібрання доказів, але при цьому порушує встановлені вимоги щодо процедури їх проведення, то докази, що були отримані вважатимуться недопустимими. Зокрема, це може проявлятиметься у неотриманні дозволу на проведення процесуальних дій, якщо отримання такого дозволу у слідчого судді є обов'язковим, недопущення адвоката під час їх проведення, або ж недотримання інших прав підозрюваного чи обвинуваченого, грубе порушення прав і свобод, недотримання строків дії ухвали та ін.
Наведені вище критерії є лише загальними орієнтирами, якими слід керуватися учасникам провадження при встановленні допустимості доказів. Звісно, КПК передбачає набагато більше підстав за наявності яких доказ може бути визнано недопустимими, наприклад, якщо матеріали досудового розслідування не були відкриті стороні в порядку ст. 290 КПК, то ті відомості, що містяться в таких матеріалах, не можуть бути допущені судом як докази.
Процесуальні особливості визнання доказі недопустимими:
загальна процедура може включати такі етапи:
Заперечення обвинуваченого або захисника: Обвинувачений або його захисник може заперечити допустимість доказу, вказуючи на порушення закону чи процесуальних норм при його добуванні або використанні.
Клопотання про недопустимість доказу: Захисник або обвинувачений може подати письмове клопотання до суду про недопустимість доказу, в якій будуть вказані підстави для такого визнання.
Винесення рішення судом: Суд розглядає клопотання, всі докази та аргументи, що надані сторонами, і приймає рішення щодо допустимості або недопустимості доказу. Якщо доказ визнається недопустимим, його не враховують при вирішенні справи.
Допомога адвоката з кримінальних справ:
Кримінальний адвокат забезпечуватиме супровід свого клієнта протягом усього провадження, надаючи йому юридичну допомогу, захист прав та свобод. Окрім цього адвокат по кримінальних справах збиратиме докази, аналізуватиме матеріали прави, встановлюватиме допустимість зібраних стороною обвинувачення доказів, обиратиме стратегію захисту. Також адвокат з кримінальних справ братиме участь у процесуальних разом із своїм клієнтом, контролюватиме процедуру її проведення. Отже, оскільки кримінальна справа – це достатньо складний та багатостадійний процес, то участь адвоката в ньому є вкрай бажаною.
