Юрист, закінчила Національний університет «Одеська юридична академія» з відзнакою. З 2017 року спеціалізуюсь на юридично-освітніх та загальноправових питаннях. Є досвід в нормотворчості локальних актів місцевої влади. Є автором юридичних статей, наукових публікацій та статей в освітньому середовищі. Ментор юридичної клініки «Veritas”. Власник юридичного блогу «Educational_law_ua» в інстаграм
Трудовим законодавством України встановлено, що свої трудові відносини сторони визначають через трудову угоду працівника та роботодавця.
- В трудовому законодавстві та договірному праві визначено, що право розірвання такої угоди є у обох сторін – як у роботодавця, так і у працівника.
- В сьогоденних умовах запровадження військового стану варто пам’ятати про особливе регулювання трудових відносин під час воєнного стану, яке було відзначено у відповідному законі.
- Але загальні правила щодо звільнення працівника на підставі рішення роботодавця було визначено в статтях сорок та сорок один Кодексу законів про працю України.
Так, якщо роботодавець приймає рішення про звільнення працівника, останній у такому випадку має право на:
- ознайомитися із законною підставою звільнення;
- законний алгоритм звільнення;
- отримання всіх виплат і компенсація відповідно до законодавства;
- не погоджуватися із рішенням звільнення;
- оскарження звільнення до вищих органів.
Варто сказати, що основними підставами згідно КзппУ є такі, як прогул працівника, невиконання них трудових обов’язків, алкогольне сп’яніння, крадіжка, мобінг, аморальна поведінка та інші підстави, визначені Законом.
Правовий аналіз ситуації свідчить, що в умовах запровадження воєнного стану також звільнити працівника роботодавець може у разі, якщо наявна тимчасова неправоздатність останнього. Також передбачається право звільнення у разі, якщо працівник перебуває у відпустці.
Але, Закон захищає права певних категорій осіб, звільнити яких одним рішенням роботодавця неможливо. Тут мова йде про:
- жінок, які перебувають у стані вагітності;
- жінок, які мають дітей, вік яких не перевищує трьох років;
- жінок, які визнані одинокими матерями з дитиною до чотирнадцяти років, або з дитиною, яка має інвалідність;
- робітників, які перебувають на військовій службі у строковому порядку;
- робітників, яких призвали в умовах мобілізації, особливого періоду;
- робітників, яких було позбавлено особистої свободи через військову агресію.
Однак, у разі якщо все ж таки права працівника було порушено, і їх звільняють не на законних підставах, останні мають право звернутися до відповідних органів з метою відновлення порушеного права.
Аналіз документів дозволяє у такому випадку звертатися до суду за захистом свого права на працю, яке було порушено. Але тут варто пам’ятати про терміни – не пізніше одного місяця з моменту, коли працівникові було видано копію наказу про звільнення, та відповідне ознайомлення з таким документом.
Якщо справа стосується виплати заборгованих сум – тоді можна звертатися протягом трьох місяців з моменту отримання розрахункових документів.
Також слід зробити юридичний висновок, що у разі якщо зазначені строки були пропущені через поважні причини, наприклад хвороба працівника, тоді останній може звертатися до суду протягом одного року.
Крім того, працівник має право надіслати звернення до територіального центру органів, які уповноважені займатися питаннями праці – Державна служба з питань праці, у такому разі компетентними спеціалістами буде розглядатися та вирішуватися питання правомірності такого звільнення, адже тут має бути здійснена кваліфікована перевірка документів юристом або спеціалістом з трудових питань.
