Дата публікації: 26.06.2023
Юрист, закінчила Національний університет «Одеська юридична академія» з відзнакою. З 2017 року спеціалізуюсь на юридично-освітніх та загальноправових питаннях. Є досвід в нормотворчості локальних актів місцевої влади. Є автором юридичних статей, наукових публікацій та статей в освітньому середовищі. Ментор юридичної клініки «Veritas”. Власник юридичного блогу «Educational_law_ua» в інстаграм
В сфері трудового законодавства дуже часто трапляються випадки, коли роботодавці порушують права працівників, користуючись їх необізнаністю в правовому законодавстві, адже досить часто виникають запити на консультації з метою роз’яснити саме такого роду питання.
- Правова консультація юриста або кваліфікована юридична консультація адвоката у таких питаннях має особливе місце.
- Прикладом до цього може слугувати звернення однієї вчительки, яка звернулася з подібним питанням, суть якого полягало в тому, що директор ліцею, де вона і працювала, не дозволяв виходити за межі території закладу освіти (навіть у двір) під час перерви.
- Дослідивши дану проблему, варто детально викласти наступні важливі правові нюанси та зрозуміти, чи взагалі такі питання щодо перерви на робочому місці регулюються законодавством.
- Отже, слід зауважити, що дане питання регулюється в нормах Кодексу законів про працю України, а саме розділом 5 який має назву «час відпочинку».
Так, статтею 66 і визначені основні правила щодо такої роду перерви.
- Згідно даної статті всі особи, які уклали трудову угоду та вважаються працівниками, мають право на тимчасовий щоденний відпочинок – перерву.
- Така перерва передбачається з метою надання працівникові невеликого відпочинку від роботи та можливості харчуватися не під час виконання роботи.
- Слід сказати, що норми відносно перерв на робочому місті також можуть встановлюватися і внутрішніми (локальними) актами – Статутом чи Правилами внутрішнього трудового розпорядку або колективною угодою.
- Законом визначені деякі правові нюанси щодо такого відпочинку.
По-перше існують часові обмеження, так забороняється використовувати час на перерву більше, ніж дві години на день. Як правило в організаціях час на перерву сягає одну годину, але є випадки, коли внутрішніми локальними актами визначається і дві години на перерву.
По-друге така перерва не входить до тривалості робочого часу – це час відпочинку.
По-третє встановлено, що як правило така перерва повинна надаватися не раніше, ніж через чотири години після початку робочого дня. Але чіткі години все одно повинні бути встановлені внутрішніми правилами розпорядку.
Аналіз документів свідчить, що відповідно до чинного трудового законодавства, проміжок часу, протягом якого визначені такі години перерви – повинні бути використані працівником особисто за його бажанням та на його розсуд. Він має право і обідати в цей час, і виходити з місця роботи (відлучатися в магазин тощо).
Але разом із тим варто пам’ятати, що розробляючи такі правила для свого підприємства чи установи, слід розуміти, що години роботи не повинні бути більше, ніж сорок годин на тиждень, адже цей максимум встановлений законодавством (не більше восьми годин на день) за умови, що графік роботи п’ять днів на тиждень.
Таким чином на підставі вищезазначеного можна зробити юридичний висновок, що час відпочинку для працівника закріплений на законодавчому рівні та направлений на задоволення основних потреб робітників на місці їх роботи, які в свою чергу мають право використати цей час перерви на власний розсуд, навіть залишати місце роботи.
