Процедура звільнення за власним бажанням працівника

Дата публикации: 17.07.2020

Звільнення - досить поширений процес в робочому середовищі. Існує кілька видів звільнення: з ініціативи працівника, з ініціативи роботодавця, за згодою сторін, звільнення з причини ліквідації організації та інші. У цій статті більш детально вивчимо, як правильно людині звільнитися за власним бажанням, адже це найпоширеніший вид звільнення. Згідно із законом ви можете звільнитися з відпустки і лікарняного, також в окремих випадках в один день без відпрацювання. Щоб знати свої права при звільненні та отримати правильний розрахунок, читайте цю статтю. Якщо Ви працюєте не за строковим контрактом, тобто Ваш з роботодавцем трудовий договір був укладений на невизначений строк, то можете звільнитися на підставі статті 38 КЗпП. Для цього потрібно попередити роботодавця письмово за два тижні, тобто подати заяву про звільнення за 14 днів до бажаної дати розірвання трудових відносин.

Хоча є винятки, які дають право «дострокового» звільнення:

•  
• переїзд на нове місце проживання;
• переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;
• вступ до навчального закладу;
• неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком;
• вагітність;
• догляд за дитиною до досягнення нею 14-річного віку або дитиною-інвалідом;
• догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи;
• Вихід на пенсію;
• прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин.

Якщо ж після закінчення відведених 2 тижнів Ви не залишили роботу і не вимагаєте розірвання трудового договору, то вважається, що Ви передумали. У такому випадку власник або уповноважений ним орган не має права звільнити Вас за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на Ваше місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

За рішенням працівника, звільнення з посади допустимо тільки після подачі нього заяви відповідного змісту.

Ухвалення такого рішення є виключно правом співробітника, виконуючого ті чи інші професійні обов'язки на підприємстві або в компанії.

Ні в якому разі неприпустимо розглядати подачу заяви в якості альтернативи скорочення чисельності штату або закриття підприємства з об'єктивних причин.

Так само неприпустимо змушувати приймати відповідне рішення під тиском уповноваженої посадової особи.

Тобто в цьому випадку відбувається підміна встановлених законодавством нормативів. У подібних ситуаціях співробітники вправі стягнути в суді дотримання їх законних прав, так як оформлення звільнення за згодою сторін вимагає добровільного договору.

За умови згоди сторін потрібно дотримуватися алгоритму:

1. Співробітник подає заяву, засвідчену керівником організації.
2. Документ реєструється відповідно до нормативів КЗпП і номенклатурного діловодства.
3. Після оформлення заяви призначається відпрацювання, відповідно до специфіки виконання професійних зобов'язань.
4. Формується наказ і оформляється документація на звільнення з посади, ознайомитися з ним співробітнику потрібно під розпис, не пізніше, ніж за 3 дні до дати виходу.
5.  Оформляється картка за формою Т-2.
6. В останній день відпрацювання, на вимогу колишнього співробітника, йому на руки видається трудова книжка із записом про звільнення.
7.  Отримання книжки так само фіксується в спеціальному журналі реєстрації руху трудових книжок і вкладишів до них.

Особиста справа закривається і зберігається 3 місяці в сейфі, після чого передається в архів. Після оформлення документації про відхід, бухгалтерія проводить взаєморозрахунки.

За загальним правилом, закріпленому в Трудовому кодексі, працівник повинен попередити роботодавця про майбутнє звільнення не пізніше ніж за два тижні. Цей термін починається наступного дня,  після отримання директором заяви про звільнення. Однак так званий двотижневий термін відпрацювання може бути скорочений за згодою між працівником і роботодавцем. До того ж, закон не зобов'язує працівника протягом строку попередження про звільнення перебувати на робочому місці. Він може піти у відпустку, на лікарняний і т.п., при цьому терміни звільнення не зміниться. Із загального правила про двотижневе відпрацювання є законодавчо закріплені виключення. Так, при звільненні в період випробувального терміну попередження про звільнення становить три дні, а при звільненні керівника організації - один місяць.

Особисто написана, зареєстрована у секретаря керівника (в загальному відділі), і передана на підпис заява - головний прецедент для законного звільнення за бажанням. Це офіційний документ, який виступає стартовою підставою для продовження даної процедури. На підставі такого: формується наказ про звільнення; розривається трудовий договір; вноситься запис до трудової книжки; нараховуються виплати. Тобто при його відсутності оформлення процедури неприпустимо.

Якщо керівник не засвідчив заяву, даний документ не дійсний. Його подача реєструється в журналі вхідної кореспонденції, після чого уповноважена посадова особа зобов'язана його засвідчити і передати в кадрове виробництво. У разі, якщо адміністрація відмовляється прийняти зареєстровану заяву, її потрібно відправити цінним листом через органи поштового зв'язку, з описом вкладення та повідомленням про вручення.

З наказом про звільнення працівник повинен бути ознайомлений під підпис, а також, на вимогу працівника, йому повинна бути надана копія наказу. Крім розрахунку, в день звільнення працівник повинен отримати свою трудову книжку з належною записом про звільнення.

Працівник, з яким укладено трудовий договір на невизначений термін, може звільнитися за власним бажанням як через поважну причину, так і зовсім без вказівки будь-якої причини.

Якщо причина звільнення поважна, в цьому випадку, згідно зі ст. 38 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний звільнити працівника з займаної посади в термін, про який просить працівник (про який він вказав у заяві про звільнення).

Поважними причинами для звільнення є, наприклад, такі причини:

• переїзд на нове місце проживання;
• переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;
• вступ до навчального закладу;
• неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком;
• вагітність;
• догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом;
• догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи;
• вихід на пенсію;
• прийняття на роботу за конкурсом.

До того ж, слід враховувати, що даний перелік не є вичерпним.