Дата публікації: 28.05.2024
Юрист
Правове регулювання використання найманців у військових конфліктах
Питання правового статусу та використання найманців під час збройних конфліктів є надзвичайно актуальним і складним. Консультація юриста з цього питання може бути критично важливою для розуміння юридичних наслідків залучення іноземних найманців до військових дій.
Згідно з міжнародним гуманітарним правом, найманці не вважаються комбатантами і не мають права безпосередньо брати участь у воєнних діях. Аналіз документів міжнародного права дає підстави для юридичного висновку, що найманці не користуються захистом, передбаченим для військовополонених за Женевською конвенцією 1949 року.
Відповідно до Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1977 року, найманець визначається як особа, яка: а) спеціально завербована на місці або за кордоном для того, щоб брати участь у збройному конфлікті; б) бере участь у воєнних діях, мотивована, головним чином, прагненням одержати особисту вигоду; в) не є ні громадянином сторони, що перебуває у конфлікті, ні особою, яка постійно не проживає на території, що контролюється стороною, що перебуває у конфлікті.
Найманці беруть незаконну участь у збройному конфлікті і можуть бути притягнуті до відповідальності лише за сам факт такої участі. На відміну від комбатантів, вони не є громадянами або військовослужбовцями держави, що воює.
Ставлення до найманства у світі негативне, однак міжнародне право визначає його дуже вузько. Мета не в забороні іноземцям служити в армії іншої країни, а в мінімізації участі у бойових діях осіб, які не мають жодного стосунку до конфлікту. Цей принцип особливо важливий у внутрішніх конфліктах та громадянських війнах.
Доведення факту найманства в класичному міжнародному конфлікті, як в Україні, є дуже складним. Росія намагається спотворити роль учасників бойових дій, назвавши їх найманцями, хоча вони не підпадають під відповідні критерії Женевських конвенцій.
Згідно з конвенціями, найманець - це іноземець, спеціально завербований для участі у збройному конфлікті на території, де він не проживає. Він також має воювати поза складом регулярних військ. Відтак, іноземці у складі ЗСУ, зокрема Міжнародного легіону, не є найманцями.
Росія безпідставно звинувачує у найманстві військовополонених іноземців та навіть гуманітарних волонтерів з України, відкриваючи кримінальні справи за відповідною статтею.
Правовий висновок адвоката має виходити з того, що Україна не є учасницею Додаткового протоколу І, але взяла на себе певні зобов'язання щодо поводження з найманцями відповідно до норм міжнародного права. Водночас залучення та використання найманців під час війни може кваліфікуватись як найманство згідно зі Кримінального кодексу України.
Таким чином, питання правового регулювання використання найманців у військових конфліктах потребує ретельного юридичного аналізу з огляду на норми міжнародного гуманітарного права та національного законодавства а також правовий аналіз ситуації допоможе розібратись в цьому питанні. Забезпечення дотримання відповідних правових норм у цій сфері є надзвичайно важливим завданням для юристів.
