Переривання та продовження строку позовної давності враховуючи воєнний стан та карантин.

Частиною 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, який характеризує здатність особи звернутися до суду з позовом про свої цивільні права або інтереси.
 

Частиною 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася про порушення свого права або особа, яка його порушила.

За годину 2.3 ст. 264 ЦК позовна давність порушується, якщо особа звернеться з позовом до одного з кількох кредиторів, а також якщо предметом позову є лише частина загальної суми боргу скаржника. Після періоду зриву ліміт заборгованості починає діяти знову.

Законом від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на надання додаткових соціально-економічних переваг у зв’язку з поширенням вірусу COVID-19 (COVID-19)» розд. «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу доповнено пунктом 12 – «Протягом строку, визначеного Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню вірусу COVID-19 (COVID-19), до статей 257, 258... цього Кодексу внесено зміни.

Крім того, 17 березня 2022 року набрав чинності закон від 15 березня 2022 року 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану», це додало до Цивільного кодексу пункт, який дає змогу продовжити термін дії воєнного та надзвичайного стану в Україні.

У зв'язку з цим позивач протягом трьох років з дня повідомлення про їх порушення зобов'язаний звернутися до суду з позовом про захист свого цивільного права чи інтересу.

Цей термін порушується судовим позовом принаймні до одного з кількох кредиторів або поданням скарги, яка є лише частиною повної скарги, яку він повинен отримати.

Якщо дата закінчення цього терміну наступає після 30.03.2020 або 17.03.2022, то термін продовжується на час дії Ковідного карантину та воєнного стану.
 

Початок зворотного відліку. НАСЛІДКИ ПРОПУСКУ ОБМЕЖЕННЯ ОБМЕЖЕННЯ.
 

У рішенні суду від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16 зазначено, що порівняння термінів «дізнався» та «міг з’ясувати» свідчить про ймовірність обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав. , якби вони доводили необізнаність позивача щодо своїх цивільних прав, цього було б недостатньо для їх захисту.

Позивач також повинен довести, що він не знав про порушення своїх цивільних прав, це випливає із загального правила, згідно з яким сторона у спорі повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач повинен продемонструвати, що інформація про порушення була б доступна раніше.

Правило про початок перебігу позовної давності пов'язане з моментом його безпосереднього знання конкретних ситуацій (фактів порушення ним прав), а також потенційної мети цього знання. Можливість знати про порушення свого права випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК), якими передбачено, що особа, яка має право на захист, реалізує його при здійсненні ним. на власний розсуд відповідно до закону, що створює можливість знати про порушення прав. Обов'язок довести тривалість усвідомлення факту порушення своїх прав покладається на позивача.

Остаточна постанова МВС щодо Закону 907/50/16 від 20 листопада 2018 року вказує на те, що аналіз статті 261 ЦК привів до висновку про початок перебігу позовної давності. збігається з моментом, коли зацікавлена ​​сторона має право подати до суду.... Рішення судів були точними: позивач також повинен продемонструвати, що він не знав про порушення своїх цивільних прав, ці права також випливають із загального правила, що сторона спору повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач повинен продемонструвати, що можна дізнатися більше про порушення відповідного права раніше.

Аналіз стану свідомості людини, вираженого дієсловами «навчився» і «міг би навчитися» в ст. 261 ЦК встановлює для позивача презумпцію обізнаності про стан свого майнового права, внаслідок чого він не знав про порушення свого цивільного права, а тому не звертався за захистом до суду. Не вистачило, щоб захистити позивача. 33 Цивільного процесуального кодексу (у редакції до 15 грудня 2017 року) та статті 74 Цивільного кодексу (зі змінами від 15 грудня 2017 року), вимагає від сторони спору продемонструвати обставини, які вона описує як основу своїх вимог і контраргументів. Відповідач повинен продемонструвати, що відомості про порушення могли бути отримані раніше» (ВПВС від 26.11.2019 №914/3224/16).

У постанові МВС від 30 січня 2019 року № 706/1272/14-4 зазначено, що «позовна давність не є інституційною складовою процесуального права і не може бути поновлена ​​(повторно -створена), але позивач може отримати судовий захист, якщо вони визнані поважними. Про наявність обставин, які унеможливили або істотно утруднили своєчасне пред'явлення позову, вирішує суд у кожному разі. конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про обставини, що призвели до пропуску строку позовної давності як правомірного. докази.

У постанові суду від 28.01.2020 р. № У ст.9 зазначено: 910/20564/16 зазначається, що зміст ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з моменту, коли у сторін з'являється можливість пред'явити позов, тобто коли вона може в законному порядку через суд реалізувати свої права.

Якщо суд визнає позовні вимоги обґрунтованими, а сторона у справі стверджує, що строк позовної давності вже пропущено, суд має застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України. та вирішити питання про наслідки такого стану речей (відмова у позові у зв'язку з перевищенням строку позовної давності або за наявності поважних причин його пропуску - про захист порушеного права).

Метою строку позовної давності є забезпечення юридичної визначеності та остаточності, захист потенційних відповідачів від застарілих претензій та запобігання несправедливості, яка може статися, коли суди змушені вирішувати справи, які мали місце в далекому минулому, на основі щодо доказів, які вже втратили свою дійсність і більше не є повними (рішення від 22.10.1996 р. щодо заяв № 22083/93, стор. 22153/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. «справа» рішення від 20.09.2011 у справі «ВАТ «НК «ЮКОС» проти Росії».