Дата публікації: 17.01.2024
Юрист, закінчила Національний університет «Одеська юридична академія» з відзнакою. З 2017 року спеціалізуюсь на юридично-освітніх та загальноправових питаннях. Є досвід в нормотворчості локальних актів місцевої влади. Є автором юридичних статей, наукових публікацій та статей в освітньому середовищі. Ментор юридичної клініки «Veritas”. Власник юридичного блогу «Educational_law_ua» в інстаграм
Чи може в заповіті були наявною помилка спадкодавця відносно його спадщини?
- В сфері спадкового права можуть траплятися різні юридичні питання, які потребують відповідного роз’яснення, тож сьогодні наша письмова консультація буде присвячена саме такому питанню.
- А у разі виникнення питань, адвокат по спадковим справам юридичного маркетплейсу “Консультант” може Вам допомогти.
- Отже, останній правовий аналіз ситуації дає зрозуміти певні особливості в розумінні вчинення «помилкового заповіту», адже тут ми можемо спиратися на юридичні висновки Касаційного цивільного суду.
- Подібні спадкові справи визначають, що змінити розуміння про наявну волю спадкодавця має право особа, яка не є стороною одностороннього правочину – заповіту.
Така справа була розглянута Касаційним цивільним судом (№ 520/9340/17), де встановили, що особа, яка є донькою спадкодавця звернулася до суду з метою визнання заповіту недійсним через те, що бажання (воля) її батька не могла бути направлена на те, щоб позбавити її права на спадщину.
- За результатами розгляду справи, судом першої інстанції її позов було задоволено повністю.
- Однак, не зважаючи на це, судом апеляційної інстанції було скасовано рішення попереднього суду.
- Апеляційний суд спирався на те, що наявна відсутність свідків, які могли б підтвердити те, що наявна відсутність волевиявлення спадкодавця з приводу передачі спадкоємцю його майнових прав.
- В рамках касаційного розгляду справи, судом третьої інстанції було зазначено ще одні висновки з приводу розгляду такої справи.
Так, Касаційний цивільний суд визначив, що згідно статті 229 Цивільного кодексу України у разі, якщо особою, яка вчинила правочин було здійснено помилку у ньому ( помилка відносно обставин, які мають істотне значення), то у такому разі даний правочин судом може бути визнаний недійсним.
А під істотний значенням слід розуміти таку помилку, яка полягає у самій природі правочину або у правах чи обов’язках сторін такого правочину.
Крім того, помилка може полягати і у якості речей чи їх властивостях, які можуть знизити цінність таких речей, а помилка відносно мотиву правочину не повинна мати істотного значення за виключенням випадків, які визначаються в законодавстві.
Крім того, судом було здійснено зауваження з приводу того, що в актах міжнародно-правового характеру може бути така підстава недійсності в якості обману до тих юридичних документів, які можуть охопити і односторонні правочини.
Також судом касаційної інстанції було встановлено, що аналізуючи статтю 229 Цивільного кодексу України слід зробити юридичний висновок про те, що заповіти, як односторонні правочини, можна оспорювати спираючись саме на дану норму. Крім того суд зазначив, що позивач повинен навести факт того, що спадкодавець дійсно вчинив помилку в заповіті.
Таким чином судом касаційної інстанції було зауважено, що суд другої інстанції правильно обґрунтував висновки відносно відсутності таких підстав, які визнають заповіт недійсним. Натомість ним було зроблено помилковий висновок з приводу того, що всі позовні вимоги вважаються похідними від вимоги щодо визнання заповіту недійсним. Таким чином суд їх не переглядав.
