Спеціалізуюсь на вирішенні складних правових ситуацій у сфері енергетики, господарського та адміністративного права. Поєдную глибоке розуміння права з практичним досвідом судового представництва, договірної роботи та супроводу бізнесу.
Ввідні дані:
До мене звернувся Клієнт — постачальник природного газу, який у межах чинного договору здійснював постачання газу до комунальної установи, що функціонувала в межах місцевого бюджету. Постачання відбувалося регулярно, але вже через короткий час установа припинила виконання зобов’язань з оплати.
Протягом двох місяців споживання газу тривало, при цьому оплата не надходила, що призвело до утворення заборгованості у розмірі понад 1,3 мільйона гривень.
Проблема:
Клієнтом було поставлено чітке завдання — стягнути суму заборгованості в судовому порядку, адже переговори з боржником не дали результатів, а погашення заборгованості постійно відкладалося під приводом «тимчасової відсутності бюджетного фінансування».
Комунальна установа у відповідь на претензії фактично не заперечувала факту споживання природного газу, але не визнавала боргу, посилаючись на відсутність бюджетних асигнувань.
Вирішено:
Після детального аналізу договору, звітної документації, обсягів постачання та листування сторін, мною було підготовлено позовну заяву про стягнення заборгованості, яку подано до господарського суду.
До заяви були долучені:
- первинні документи (договори, акти приймання-передачі, рахунки),
- офіційні відповіді АТ «Одесагаз», що підтверджували фактичні обсяги спожитого природного газу;
- листування з комунальною установою, у якому вона визнавала отримання ресурсу.
Комунальна установа подала відзив, у якому заперечила проти позову, стверджуючи, що відсутність коштів у місцевому бюджеті нібито є підставою для відстрочення або звільнення від зобов’язань.
Особа отримала:
У господарському суді було сформовано чітку правову позицію з урахуванням судової практики Верховного Суду, згідно з якою:
«відсутність бюджетних асигнувань не є підставою для невиконання чи неналежного виконання зобов’язань юридичною особою».
Суд погодився з аргументами Позивача, та:
повністю задовольнив позов;
ухвалив рішення про стягнення з комунальної установи повної суми заборгованості за спожитий природний газ.
Результат:
Постачальник природного газу — мій Клієнт — отримав судове рішення на свою користь, що підтвердило його право на оплату постачаного ресурсу.
Господарський суд, дослідивши обставини справи, надані документи та правову позицію сторін, дійшов висновку, що постачання газу було здійснено в повному обсязі згідно з умовами договору, а тому Клієнт має законне право на отримання оплати за надані послуги.- Суд визнав необґрунтованість доводів відповідача та вказав на недопустимість ухилення від відповідальності через бюджетну «нестачу».
Особливо важливим стало посилання суду на усталену судову практику, згідно з якою відсутність бюджетного фінансування не звільняє сторони договору від відповідальності за порушення фінансових зобов’язань. Суд наголосив, що дефіцит коштів у бюджеті не є юридичним виправданням несплати за вже отриманий ресурс. - Було відкрито виконавче провадження — кошти підлягали реальному стягненню у примусовому порядку. На підставі виданого судом виконавчого листа справа була передана до органів державної виконавчої служби. Це дозволило ініціювати процедуру реального стягнення заборгованості у примусовому порядку, включаючи арешт рахунків боржника та звернення стягнення на бюджетні призначення, передбачені для відповідної установи.
Таким чином, завдяки чітко вибудуваній юридичній позиції, ефективній доказовій базі та грамотному супроводу, Клієнт не лише виграв справу, але й отримав реальний механізм відновлення порушеного права на оплату, навіть попри спротив з боку бюджетної організації.
Цей кейс вкотре підтверджує, що навіть у ситуаціях, коли боржником є комунальна установа, а аргументом служить відсутність бюджетного фінансування, своєчасний юридичний супровід дозволяє відстояти інтереси постачальника та домогтися повного стягнення заборгованості.
Як професійний юрист з міста Одеса, я допомагаю бізнесу отримувати те, що йому належить за законом — незалежно від статусу боржника.

