Дата публікації: 25.04.2024
Трудові права осіб з інвалідністю: застереження інспекції праці
Особи з інвалідністю в нашій державі володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених законодавчими актами.
Відповідно до Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності людей з інвалідністю в Україні» (далі — Закон № 875), з метою реалізації творчих і виробничих здібностей людей з інвалідністю та із урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Гарантії для осіб з інвалідністю та зобов’язання роботодавців
Статтею 18 Закону № 875 визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема спеціальні робочі місця. Крім того, створювати для осіб з інвалідністю умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством. Відповідно до статті 19 Закону № 875, для підприємств встановлено норматив у розмірі 4 % від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працюють від 8 до 25 осіб, то одне робоче місце.
Статтею 12 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» визначено, що підприємства, які використовують працю осіб з інвалідністю, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Навчання для кадровиків — семінари, курси, тренінги, вебінари
Надання інформації про стан здоров’я під час працевлаштування
Відповідно до частини другої статті 24 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП), при укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, також документи про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші, то особа з інвалідністю при працевлаштуванні має подати документи, які підтверджують інвалідність, а саме: довідку медико-соціальної експертної комісії (далі – МСЕК) та виписку з акта огляду в МСЕК; індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю.
Про індивідуальний підхід до встановлення режиму роботи
Також статтею 172 КЗпП, особі з інвалідністю за бажанням або за вимогами індивідуальної програми реабілітації можуть встановлюватися режим роботи на умовах неповного робочого дня (неповного робочого тижня) та пільгові умови праці. Якщо у рекомендаціях МСЕК зазначено, що особа з інвалідністю може працювати за своєю посадою на умовах скороченого робочого дня, роботодавець на прохання працівника зобов’язаний встановити йому неповний робочий час. Для цього працівник повинен подати заяву про встановлення неповного робочого часу, а роботодавець видати відповідний наказ.
У разі незгоди працівника на переведення його на неповний робочий день роботодавець не має права в односторонньому порядку встановити йому неповний робочий день. Неповний робочий час може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи, кількості днів роботи протягом тижня чи одночасно шляхом зменшення і кількості годин роботи упродовж дня, і кількості робочих днів.
Роботодавець зобов’язаний на прохання працівника, що має право на неповний робочий час, встановити робочий час тієї тривалості, про яку просить працівник. Оплата праці у цих випадках проводиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Відповідно до статті 56 КЗпП, робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
