Закон як інструмент регулювання цифрової сфери

Закон як інструмент регулювання цифрової сфери

Вступ

У сучасному світі цифрові технології переплелися з усіма сферами життя, від особистого спілкування до бізнесу та управління. Розвиток цифрового простору вимагає від держав розробки та впровадження відповідного законодавства, яке б забезпечувало якість, безпеку та захист прав користувачів та бізнесу. У цьому контексті прийняття Закону України «Про цифровий контент та цифрові послуги» відіграє важливу роль.

Імплементація європейських стандартів

16 вересня 2014 року Україна ратифікувала Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, що зобов'язує країну адаптувати власне законодавство до європейських стандартів. Закон України «Про цифровий контент та цифрові послуги», що набрав чинності у березні 2024 року, мав би стати імплементацією в українське законодавство Директиви Європейського Парламенту і Ради ЄС про деякі аспекти, що стосуються договорів про постачання цифрового контенту та цифрових послуг.

Проблеми і недоліки

Однак, незважаючи на те, що Закон мав би стати інструментом гармонізації українського законодавства з європейським, він містить ряд недоліків та проблем. По-перше, він не містить посилань на саму Директиву, що ускладнює процес ідентифікації конкретних нормативних вимог. По-друге, не всі ключові положення Директиви були враховані в тексті Закону. Це створює певну неоднозначність та розбіжності в інтерпретації правових норм.

У яких випадках Закон не застосовується?

Закон стосується не всіх відносин, що дотичні до цифрової сфери, зокрема, він не підлягає застосуванню у разі:

1. Надання цифрового контенту та/або цифрової послуги, що входять до складу товарів з цифровими елементами або взаємопов'язані з такими товарами і надаються разом з ними за договором купівлі-продажу.

2. Надання послуг, крім цифрових послуг, в яких електронна форма подання інформації використовується виконавцем виключно як засіб передачі результатів надання таких послуг та/або інших даних споживачу.

3. Надання електронних комунікаційних послуг.

4. Надання медичних, фінансових послуг та послуг у сфері азартних ігор.

5. Передача програмного забезпечення або надання доступу до програмного забезпечення на підставі безоплатної публічної ліцензії з відкритим вихідним кодом.

6. Постачання цифрового контенту необмеженому колу осіб, крім випадків передачі цифрового контенту, який є частиною вистави чи показу певної події, засобами сигнальної трансляції.

7. Надання цифрового контенту суб'єктами владних повноважень, іншими розпорядниками публічної інформації відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Отже, предметом регулювання Закону є не будь-які відносини між виконавцем та споживачем у цифровій сфері, а виключно відносини щодо надання цифрового контенту та/або цифрової послуги, що не підпадають під вищезазначені винятки.

Можливо, Вас зацікавлять наступні статті:консультація адвокатаконсультація юриста аналіз документів правовий аналіз ситуації письмова консультація перевірка документів юристом юристи документи опомога адвоката онлайн адвокат онлайн юридичний висновок правовий висновок адвоката юрист онлайн

Взаємодія з іншими законами

Окрім того, важливим є аналіз взаємодії Закону з іншими нормативно-правовими актами, які стосуються цифрової сфери. Деякі положення Закону можуть суперечити іншим галузевим законам, що ускладнює виконання певних правових обов'язків для суб'єктів господарювання.

Висновок

Закон України «Про цифровий контент та цифрові послуги» є суттєвим інструментом регулювання цифрової сфери країни. Він має потенціал стати фундаментом для розвитку інноваційного та конкурентоспроможного цифрового ринку. Однак, для досягнення цієї мети необхідно врахувати та вирішити недоліки та проблеми, виявлені в процесі застосування Закону. Тільки так можна забезпечити стабільність, прозорість та ефективність правового середовища для цифрового розвитку України.