Дата публікації: 10.04.2024
Укладання договору довічного утримання в Україні регулюється Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами. Договір довічного утримання є одним із способів забезпечення соціальної захищеності громадян, зокрема в плані старості.
Договір довічного утримання є документом, що регулює взаємовідносини між сторонами – відчуджувачем та набувачем. Основний зміст такого договору включає наступні пункти:
- Визначення сторін: Угода починається з чіткого визначення сторін – відчуджувач та набувач.
- Об'єкт договору: Установлюється майно, яке передається набувачеві або іншій особі для забезпечення утримання відчуджувача.
- Умови утримання: Визначаються обов'язки набувача щодо надання довічного утримання відчуджувачу. Це може бути фінансова або майнова допомога, пенсія, утримання в житлі тощо.
- Права та обов'язки сторін: У договорі встановлюються права та обов'язки як набувача, так і відчуджувача. Наприклад, набувач зобов'язується надавати утримання в обумовленому обсязі, а відчуджувач – виконувати обов'язки, передбачені договором.
- Строк дії договору: У договорі визначається його безстроковість.
- Порядок зміни умов договору: Установлюється порядок внесення змін до умов договору за згодою обох сторін.
- Відповідальність сторін: Визначається відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.
- Умови розірвання договору: Установлюється порядок розірвання договору та можливі підстави для цього.
- Інші умови: Можуть включати будь-які інші умови, які сторони вважають за необхідне врахувати.
- Підписи сторін: Договір має бути підписаний обома сторонами або їх уповноваженими представниками.
Важливо, щоб усі умови договору були чіткими та зрозумілими для обох сторін, а також відповідали вимогам чинного законодавства. Перед укладанням такого договору рекомендується отримати консультацію з юристом або нотаріусом.
Крім того, згідно норм чинного законодавства договір довічного утримання має бути лише письмовим, та підлягає посвідченню нотаріусом.
Варто зазначити, що набувач отримує право власності на майно, що передається йому відчужувачем, з моменту посвідчення договору нотаріусом. Проте в даному випадку законодавець захистив віджувача, так як заборонив набувачеві вчиняти будь-які дії (продавати, закладати, змінювати) щодо майна, що було передане йому у власність за договором довічного утримання протягом життя відчужувача. Крім того, на дане майно не може бути звернуто стягнення протягом усього часу, коли відчужувач ще живий.
Усі ці заходи прописані у законі для того, щоб захистити віджучувача. Так, протягом виконання договору набувач може вчиняти будь-які недобросовісні дії, на підставі яких договір довічного утримання може бути розірвано, і майно, яке було предметом даного договору, буде повернуто відчужувачеві у власність. Тому збереження даного майна до моменту смерті відчужувача є важливим моментом договору довічного утримання. При розірванні договору довічного утрммання через недобросовісні дії набувача, він не має право вимагати у відчужувача повернення йому коштів, що були витрачені на утримання протягом строку дії договору.
Положення пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України встановлюють, що договір довічного утримання (догляду) суд може розірвати. Проте, дана стаття не містить переліку дій, які мають зробити сторони договору, щоб він був розірваний судом, а тому вирішуючи зазначене питання, суд має ураховувати конкретні обставини справи, умови конкретного договору довічного утримання та положення статті 651 ЦК України.
Таким чином, якщо одна зі сторін порушує умови договору, або одна зі сторін стає неспроможною виконувати свої обов'язки за договором, інша сторона може звернутися до суду з вимогою про розірвання договору. При цьому суд враховує всі обставини справи та рішення приймається на підставі чинного законодавства та відповідно до заслухованих доказів.
