Детальніше
Дата публікації: 23.05.2024
юрист, 23-річний досвід роботи у сфері примусового виконання.
Визначення місця проживання дитини
Повномасштабне вторгнення держави-окупанта в Україну принесло багато горя до нашої країни. Численні сім’ї були трагічно роз’єднані, один з батьків (або дідусь) з дітьми був змушений переїхати за межі України. У багатьох сім’ях один з батьків зараз служить в Збройних силах України в зоні активного конфлікту, а дитина, безсумнівно, проживає з другим.
Визначення місця проживання неповнолітньої дитини має далекосяжні наслідки, впливаючи на її розвиток у дитинстві та формуючи її поведінку як дорослого. Тому рішення в таких випадках слід приймати виважено та гнучко, враховуючи досвід спеціалістів у цій галузі та ставлячи на перше місце найкращі інтереси дитини. Вкрай важливо заохочувати співпрацю між усіма залученими сторонами, особливо батьками.
Згідно зі статтею 160 Сімейного кодексу України (далі – СК України), СК України встановлює, що батьки мають право визначати місце проживання дитини віком до 10 років. 10-14 років дитина разом з батьками має можливість приймати рішення щодо свого місця проживання. Після досягнення дитиною 14 років їй надається право самостійно вирішувати місце проживання.
Для мирного вирішення питання про проживання дитини батькам надається можливість домовитися про визначення місця проживання дитини, як зазначено у статті 157 Цивільного кодексу України. Цей договір стосується встановлення місця проживання дитини та охоплює всі аспекти, пов’язані з її вихованням, освітою та доглядом, з кінцевою метою забезпечення фізичного, духовного та морального благополуччя дитини. Цей договір обов’язково має бути оформлений письмово та належним чином нотаріально посвідчений.
У випадках, коли батьки не можуть дійти згоди щодо опіки над дитиною, відповідальність за вирішення таких суперечок покладається на органи опіки та піклування або на судову систему.
За сучасних обставин деякі батьки мають можливість ініціювати судові процеси, які, за результатами перевірки, виявляють відсутність справжньої незгоди між ними щодо визначення місця проживання їхньої дитини. Такі конкретні справи, як правило, ініціюються одним із батьків, як правило, батьком, з метою обійти обмеження на виїзд за межі України або дотримання вимог військового обліку та мобілізації.
Звернення до оорганів опіки та піклування:
Для вирішення питання органом опіки та піклування необхідно звертатись місцевої адіміністрації з заявою про визначення місця проживання з дитиною. Орган опіки та піклування, май розглянути заяву на протязі 30 днів. Заява розглядається на засідання комісії, на якій орган опіки та піклування має викликати обох батьків, провести з ними бесіди та оцінити інші обставини за резільтатами якого винести відповідне рішення. На термін розгляду заяв впливає така обставина як явки обох батьків на засідання.
Перелік необхідних документів для звернення до органів опіки та піклування:
Відповідно до пункту 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 для вирішення спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків звертається до служби у справах дітей за місцем проживання дитини з заявою та до заяви додаються такі документи:
- - копію паспорта;
- - довідку з місця реєстрації (проживання);
- - копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності);
- - копію свідоцтва про народження дитини;
- - довідку з місця навчання, виховання дитини;
- - довідку про сплату аліментів (у разі наявності).
- За результатами розгляду заяви заінтересована сторонам отримує висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини.
У разі, якщо органам опіки та піклування не вдалось визначити місце проживання дитини, з таких причин, як неявка одного з батьків, або батьки не можуть дійти згоди, тощо, необхідно звертатизь до суду з позовною заявою про визначення місція проживання дитини.
Перелік необхідних документів для звернення до суду:
- Копія паспорта позивача.
- Копія рішення суду про розірвання шлюбу.
- Копія свідоцтва про народження дитини.
- Характеристики з місця роботи та місця проживання позивача.
- Характеристики з місця навчання дитини
- Висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків.
- Довідка з місця проживання позивача про склад сім'ї.
- Довідки про доходи позивача.
- Медичні довідки, висновки лікарів про стан здоров'я позивача та дитини.
- Акт обстеження матеріально-побутових умов проживання позивача.
- Документи, що підтверджують право власності на житло, авто тощо.
- Квитанція про сплату судового збору.
- Інші документи, що підтверджують більш сприятливі обставини проживання дитини саме з позивачем і несприятливі умови проживання з другим із батьків.
Крім того, дитина у віці від 10 до 14 років має право висловити свою особисту точку зору щодо своїх стосунків з кожним із батьків і вказати свої переваги щодо умов проживання. Ця перспектива безпосередньо враховується в залі суду. Коли дитина досягає 14 років, вона має право самостійно вирішувати, з ким із батьків вона хоче проживати. Крім того, свідки можуть засвідчити відповідальне ставлення до батьківських обов'язків.
Передача позовної заяви разом з додатками до канцелярії суду або поштою є відповідальним етапом, який потребує детального опису документів, що додаються, та поштового повідомлення. Копії позовної заяви з додатками також надаються відповідачу та іншим зацікавленим особам, які беруть участь у справі.
Важливо визнати, що у випадках розбіжностей між батьками щодо місця проживання дитини рівноправність обох батьків випливає з власних прав та інтересів дитини. Це необхідно для всебічного розвитку та правильного виховання дитини. Тому першочергову увагу слід приділяти визначенню та врахуванню найкращих інтересів дитини, враховуючи об’єктивні обставини спору, перш ніж звертатися до прав батьків.
Відповідно до судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду участь органів опіки та піклування у справах щодо визначення місця проживання дитини є обов'язковою. Незалучення цих органів до процесу прийняття рішення робить рішення суду про місце проживання дитини недійсним і не може вважатися остаточним.
Коли мова йде про справи, які стосуються дітей, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) наголошує на важливості врахування найкращих інтересів дитини, як це встановлено у справі «Ельшольц проти Німеччини». Зараз широко поширена згода щодо того, що рішення щодо дітей мають надавати пріоритет їхнім найкращим інтересам, як продемонстровано у справі «Нойлінгер і Шурук проти Швейцарії». Щоб визначити найкращі інтереси дитини в конкретній ситуації, слід враховувати два ключові фактори. По-перше, важливо підтримувати зв’язки дитини з сім’єю, якщо не буде доведено, що сім’я є непридатною або неблагополучною. По-друге, розвиток дитини має забезпечуватися в безпечному, стабільному та функціональному середовищі, як це було підкреслено у справі «Мамчур проти України.
Нормативно правові акти, що регулюють визначення місця проживання дитини:
- Конвенція ООН Про права дитини
- Сімейний кодекс України
- Цивільний кодекс України
- Цивільний процесуальний кодекс України
- Закон України «Про охорону дитинства»
- Постанова Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини»
На сьогоднішній день запзначена категорія справ є доволі складною, оскільки доволі немала кількість одного з батьків разом з дитиною виїхали за кордон, та відповідно в такий ситуації вирішення такогшо питання дуже ускладнено.
Спеціалісти Юридичного сервісу "Консультант" допоможуть зібрати необхідні документи та супроводять у вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини та нададуть фахову консультації, що виникають у таких ситуаціях.
